пʼятниця, 23 вересня 2016 р.

Педагогічне есе
«Моя педагогічна філософія»
Учитель – людина,
яка може робити важкі речі легкими.
Ральф Волдо Емерсон
      У кожної людини на певному етапі життя виникає питання «Ким же мені бути?». З самого народження я знала відповідь,  бо виросла я в сім’ї, в якій  і мій батько, і мама працювали вчителями. Серцем я відчувала , що моє покликання – вчити дітей. Ця професія важка, натхненна і вимагає щоденної кропіткої праці.
     Щодня, приходячи до школи, ми бачимо ці допитливі і життєрадісні оченята дітлахів…Яка ж це радість відчувати їх посмішки! Спілкування з дітьми дає мені силу і радість життя. Увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому, і тому оволоділа комп’ютером і постійно тримаю руку на пульсі сучасності. Звичайно, це нелегко!
      Моє робота визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами, –  і так кожен рік... «Школа — виноградник, де вчитель покликаний діяти виконавчо і плідно. Ці і подібні думки, які завжди близькі вчителеві і постійно витають перед його розумовим зором, підтримують у ньому веселість і бадьорість, зберігають йому мужність і спокій, якщо випали йому на долю невдячність і невизнання. Без таких думок, безсумнівно, не може бути постійно щасливого шкільного вчителя» писав  А. Дістєрвег
Всі ці роки - це роки пошуків, роздумів, розчарувань, коливань, відкриттів, які перевернули все моє життя. Сьогодні, упевнено ступаючи на дорогу педагогічного пошуку, розумію, що потрібне багато що зробити. Потрібно багато що знати в педагогіці, треба освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії, довідники, керівництво, здатне впливати на свідомість учнів. У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну позицію. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива. Але професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме вчитель сіє те перше зернятко знань в дитину, яка в майбутньому стане Людиною. Він буде завжди пам’ятати того, хто посіяв зернятка знань в його людській душі і свідомості.
      Кожен вчитель шукає сьогодні такі стежки до душ дітей, щоб завоювати у них довір’я і викликати інтерес до самого простого процесу оволодіння знаннями і виховання у собі найкращих людських рис.

Я – Учитель і я цим пишаюсь!